Моя скарбничка

                             

         Вислови видатних людей про історію

ЧОМУ ТРЕБА ВИВЧАТИ ІСТОРІЮ?

Учені люди, виховані в умовах демократії, де прагнення до розвитку є сильним, виявляють велике зацікавлення в історії як промені, що освіт­люють шлях від минулого через сучасне і до майбутнього. Демократія дає кожному думаючому громадянину відчуття, що він є учасником історії, ос­віта підвищує його зацікавлення, а віра в поступовий розвиток навчає його вишукувати для себе нові зразки.

А. Невінз

Не можна зрозуміти свою державу, а тим більш інші, не знаючи історії. Не можна зрозуміти і своїх поглядів, ставлення і емоційної реакції, якщо не знаєш своєї спадщини.

Ґ. М. Тревеліан

Ми завжди сподіваємося, що інші держави поводитимуться так, як і ми, матимуть світогляд такий, як у нас, але вони відстоюють свої, навіть жорстокі, традиції.

Ґ. М. Тревеліан

       Нація, яка не ознайомлена з історією, приречена на її повторювання.

Сантаяна

Найголовніше завдання історії вбачаю в тому, щоб не забулися добрі діла і щоб ті, хто чинить зло словами чи ділами, боялися увіковічнення цих подій.

Тацит

Людина не повинна намагатися викреслити минуле лише тому, що воно не влаштовує нас тепер.

Ґ. Мейєр

...Саме тільки твердження, що щось сталося, може бути цікавим, але не повчальним, якщо ж буде доповнене з'ясуванням причин, тоді вивчення історії стає плідним.

Полівій

Вдивляючись в історію, як у дзеркало, я намагаюся змінити на краще власне життя й влаштувати його за прикладом тих, про чиї доблесті роз­повідаю.

Плутарх

Той, хто уважно розглядає минулі події, здатний... передбачати май­бутнє та застосовувати ті засоби, якими вже користувались у минулому.

Н. Макіавелл

Історичне... знання є тим особливим випадком пам'яті, коли об'єктом думки теперішньої є думка минула, а прірва між теперішнім і минулим перекривається не тільки мостом-силою теперішньої думки, що звернена у минуле, а й мостом-силою колишньої думки, що знову пробуджується у теперішньому.

Р. Дж. Колінґв

Історія — це фактично міст, який з'єднує минуле із сучасним і вказує шлях у майбутнє...

А. Невінз

Історія   —   насправді   безмежні   біографії.   Історія   світу   складається з біографій визначних людей.

Т. Карлайл

Історія — це філософія, яка повчає певними прикладами.

Діонісій

Історія — це політика минулих часів, а політика — теперішня історія.

Дж. Сілі

Історія — це пам'ять нації... Це спосіб, яким нація встановлює свою ідентичність і наміри.

Дж. Ф. Кенеді

Історія — це голос, який постійно, крізь століття, проголошує закони і правди й кривди.

Ґ. А. Фрауд

Історія повторюється, і це одна із проблем історії.

К. Даров

Філософія розглядає людину такою,  якою вона повинна бути,  а історія — такою, якою вона є.

Ж.-Б. Віко.

Щоб писати історію гідним чином, потрібно забути про свою віру, свою вітчизну, свою партію.

                                                       П. Буаст

Історія - найвищий учитель, в якого найгірші учні.

                                                       I. Ганді

Історія - це наука про те, чого вже немає й ніколи не буде.

                                                       П. Валері

Історик - це звернений у минуле пророк.

                                                       Ф. Шлегель

Історик - це нерідко журналіст, звернений у минуле.

                                                       К. Краус

Історія - занадто серйозна справа, щоб довірити її історикам.

                                                       Й. Маклеод

Історія – як м’ясний паштет: краще не вдивлятися, як його готують.

                                                      О. Хакслі

Історія більшою частиною являє собою видовище, ганебне для людства.

                                                       І. Зьойме

Історія вчить лише того, чого вона не навчила народи.

                                                       Гегель

Історія змушена повторюватись, тому що ніхто її не слухає.

                                                       Л. Пітер

Історія не повторюється - просто історики повторюють один одного.

                                                       К. Роджерс

Використання

фізкультхвилинок та вправ енергізаторів

на уроках історії та правознавства

Із досвіду роботи  вчителя історії Тарасенко Н.В.

            Одним із головних завдань національної системи освіти в сучасних умовах є виховання свідомого ставлення учнів до свого здоров’я та здоров’я інших, формування засад і гігієнічних навичок здорового способу життя, збереження й зміцнення фізичного, психічного, соціального та духовного здоров’я дитини. Про це свідчать закони і постанови уряду, ряд документів: Конституція України, «Основи законодавства України про охорону здоров’я», програма «Діти України», закон України «Про загальну середню освіту», «Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті».

           Як зазначають фахівці, до початку 90-х років фізичний стан дітей перейшов критичну межу і щорічно погіршується. 90% учнів мають хронічні захворювання. Існує багато шляхів кардинальної зміни ситуації, однак в переважній більшості вони вимагають значних матеріальних витрат, що робить їх недоступними. Фахівці бачать вихід у зміні ставлення людини до свого здоров’я як найвищої людської цінності, пропаганді і формуванні потреби в здоровому способі життя. Спосіб життя людини складається ще в ранні роки, в основному в роки її навчання в школі. Тому на школу покладається обов’язок по формуванню відповідального ставлення до свого здоров’я, вміння підтримувати його впродовж усього життя. Аналіз останніх досліджень і публікацій. На сучасному етапі розвитку педагогічної науки однією з головних залишається проблема всебічного розвитку особистості, в тому числі й фізичного.

       Працюючи в школі сприяння здоров’ю, я, вчитель цієї школи, це дуже добре розумію й постійно  шукаю та знаходжу такі форми та методи роботи з дітьми, які допомагають їм адаптуватися в мінливих життєвих умовах, самостійно здобувати необхідні  знання, працюючи  над  своїм саморозвитком. Я намагаюся приділяти велику увагу здоров’язбереженню, здоров’язміцненню та здоров’явідновленню  учнів.

           Намагаючись збагатити арсенал своїх методичних прийомів та з метою зробити їх більш ефективними,  я уважно ознайомилась і проаналізувала теоретичні засади і досвід практичної діяльності Шкіл сприяння здоров’ю не тільки України, а й близького та далекого зарубіжжя (зокрема Сполучених Штатів Америки та Європейської мережі шкіл сприяння здоров’ю).

      Сьогодні загальновідомо, що вирішення проблеми збереження власного здоров’я закладено в самій людині. Тому шкільні уроки, в тому числі й уроки історії та правознавства, повинні дати нашим учням знання і розуміння проблем формування, збереження, зміцнення та відновлення здоров’я, навчити дотримуватись правил здорового способу життя.

     Сучасний урок історії характеризується великою інтенсивністю та вимагає від учнів концентрації уваги, напруження сил. Швидка втомлюваність на уроках викликана специфікою предмета: необхідністю запам`ятати великий обсяг матеріалу

      Для того, щоб досягти високої ефективності уроку слід враховувати фізіологічні та психологічні особливості дітей, плануючи  такі види роботи, які б знімали втомлюванність. 

                             Як проводиться робота по збереженню здоров’я?

Більшу частину доби дитина перебуває у статичному положенні, тобто сидить: у школі під час уроків; удома, коли виконує домашні завдання, читає, переглядає телепередачі або грається у комп’ютерні ігри. При цьому дитина несе велике фізичне навантаження. Статичне навантаження вступає у протиріччя з фізичним розвитком дитини. Як наслідок – розвиток перевтоми. У дитини знижується працездатність, проявляються негативні емоції, погіршується самопочуття. Дитина скаржиться на головний біль. Дехто з дітей починає порушувати правила поведінки на уроці.

Тому при виявленні в дітей перших ознак перевтоми необхідно робити перерви, під час яких діти б могли виконувати нескладні фізичні вправи.  Вони підсилюють обмін речей в організмі, підвищують концентрацію уваги, покращують постать. В підборі вправ для фізкультхвилинок я керуюсь наступним: вправи повинні охоплювати великі м’язові групи та бути простими у виконанні. Найдоцільніше проводити їх, коли з’являються перші ознаки втоми: знижується розумова активність, порушується увага Фізкультхвилинка ( фізкультпауза) має стати обов’язковим елементом кожного уроку

Завдання фізкультурних хвилинок і пауз:

• повернути втомленій дитині працездатність, увагу;

• зняти м'язове і розумове напруження;

• попередити порушення постави; 

      Форми  організації та проведення фізкультхвилинок бувають різними. Вони залежать, перш за все, від вікових особливостей учнів, теми уроку  та умов, в яких він проводиться. Можна, наприклад,  проводити таки фізкультхвилинки, трансляція яких відбувається шляхом використання комп’ютера та мультимедійного екрану.

     В цілому ж хочу відзначити, що проведення  різноманітних оздоровчих хвилинок дозволяє використовувати час уроку більш інтенсивно та результативно. Після них учні стають більш активними, їх увага активізується, з’являється зацікавленість в подальшому засвоєнні знань.

      Головним в їх проведенні є зацікавленість учнів в збереженні власного здоров’я. Хвилинки сприяють й збереженню психічного здоров’я учнів. Діти більше спілкуються один з одним, вчаться допомагати та підтримувати один одного, що впливає на зміни їх комунікативної культури.

 Цікаві та маловідомі факти про українських козаків

Українське козацтво надзвичайно цікаве та важливе явище в історії як країни так і світу. Козаки дивували, та захоплювали, надихали митців на створення своїх шедеврів, берегли рідну культуру та звичаї. Згадки про козаків зустрічаються й в зарубіжних джерелах. Однак козаки були не просто вояками, адже поряд силою, мужністю, розумом, хитрістю повсякчас зустрічається елемент загадковості та містики.

То можливо запорожці були не такими вже й звичайними лицарями?

Пропонуємо поринути в захоплюючий світ козацтва з підбіркою найцікавіших фактів про них.

Однією з важливих переваг козаків, окрім сили, зброї та неперевершеної бойової майстерності були хитрість та не аби яка кмітливість. Практично завжди запорожці непомітно підкрадалися до своїх ворогів, та заставали їх зненацька, забезпечуючи собі тим самим більше шансів на перемогу.

Не можна не згадати про унікальні та оригінальні козацькі човни, що використовувалися для походів. Як це не дивно, але козацькі судна можна сміливо назвати праобразом сучасних підводних човнів, адже вони були побудовані особливим чином, з використанням подвійного дна. Між двома днищами човна розміщували вантаж-баласт, завдяки якому судно занурювалося в воду, це давало можливість непомітно під пливти до недругів. Перед боєм же цей баласт викидався, а човен несподівано для ворога виринав на поверхню, це ставало справжнім шоком для ворогів, адже ніхто навіть не думав що човен з козаками може виринути з морських глибин. Задля досягнення такого ж ефекту несподіванки часто використовували й інший метод, а саме перевертали чайки догори дном. Козацькі чайки були і лишаються неперевершеними зразками суднобудування, ці човни були надзвичайно міцні, але в той же час легкі та маневрені.

Цікаво, що одним з перших демократичних об’єднань в світі прийнято вважати Запорізьку Січ. Всі рішення та питання стосовно життя, побуту та діяльності вирішувалися на загальних зборах-радах, шляхом голосування. І якщо зважати на обставини які спонукали до приходу людей на Січ, а саме соціальна несправедливість, то цей факт не здається таким вже й дивним.

Також Запорізьку Січі по праву вважають першими політичним формуванням на території нашої країни. Січ мала всі ознаки республіки, була повністю незалежна й більшість європейських країн намагалися встановити з нею дипломатичні зв’язки.

Помилково думати, що у мирний час основною забавкою козаків була пиятика. Звісно без міцних напоїв обходилося не завжди, але все ж козаки полюбляли культурний відпочинок, вони грали на різноманітних музичних інструментах, танцювали, співали пісень та влаштовували показові поєдинки на втіху собі та оточуючим. Також доволі багато справ в козаків було й по господарству, адже жінок на січі не було взагалі.

В походах вживати міцні напої було суворо заборонене, а порушення цієї заборони прирівнювалося до зради й могло каратися смертю.

Звісно сімейне життя козаків, було складним, а інколи його й взагалі не було, але козаки знаходили друзів-побратимів на Січі, за для яких були ладні на все. Існують міркування що в козаків був особливий обряд-ритуал, під час якого воїни-побратими обмінювалися своїми натільними хрестиками, що уособлювало вірність один одному.

Закони та правила на Січі були суворими та інколи жорстокими. Так за крадіжку чи вбивство побратима, винуватець не те що повинен буде розплачувався своїм життям, а робив це в доволі жорстокій формі: його могли бити кийками чи навіть поховати живцем в домовині разом з небіжчиком. Можливо це було зовсім не гуманно, але дисципліна в козаків була відмінна.

Надзвичайним явищем в козацькому світі були особливі хлопці та чоловіки, так звані характерники. За переконаннями своїх сучасників походили вони від древніх, ще язичницьких, волхвів, які вміли пророкувати майбутнє та володіли таємними знаннями. Згідно теорій деяких вчених, факт існування характерників можна пояснити наступним, після прийняття християнства на Русі язичників почали переслідувати греки та князі. Тому, для волхви починали тікати та створювати невеликі об’єднання – січі, подалі від великих міст. Саме в таких об’єднаннях волхви навчали воїнів всім особливостям бойових мистецтв, звичаям, обрядам та передавали свої знання. Про козаків-характерників згадують наступне, «їх ні вода, ні вогонь, ні шабля, ні звичайна, не срібна, куля не брала», що вони «могли плавати на човнах по підлозі, відкривати замки без ключів, переходити водойми по циновках з лози чи сукняній повсті, бачити навкруг себе за кілька верст, брати в руку розпечені ядра та залізо, влазити та вилазити з міцно зшитих чи зав’язаних мішків, перетворювати вершників на птахів, людей у кущі, а самі могли «перекидатися» на котів, залазити в відро та плисти в ньому під водою тисячі верств»…

Козаки не лише користувалися своїми власними знаннями, вони збагачували та запозичували свої вміння досягненнями й інших народів. Так існують згадки що на Запорізькій Січі жилий іноземні гості та представники близько 20 національностей. Окрім гостей, козаки їх старшина та гетьмани доволі багато подорожували, знайомлячись з культурою, науковими здобутками та звичаями інших націй, тим самим збагачуючи свою.

Одного загального прапора в козаків не існувало, кожна сотня чи полк мали свої власні стяги, однак починаючи з 17 століття з’являються згадки про головний прапор запорізької січі. На цьому стязі було зображено Архангела Михаіла на червоному фоні з одного боку, а з іншого білий хрест, золотаве сонце, півмісяць та зорі. А своєрідним символом-гербом став образ козака з мушкетом.

Незвично та цікаво що на козацьких прапорах доволі часто зображували шестикутну зірку. Згідно давніх переконань та вірувань, це був знак гармонії, який міг символізувати окремий рід чи бути символом магії.

Одним з невід’ємних атрибутів козака була його зачіска та вуса, за думками більшості дослідників, запорожці успадкували цю традицію від своїх предків язичників. Традиція голити обличчя та голову дійшла Київської Русі від місцевих племен, а з часом дійшла й до запорізьких козаків. Згідно історичних дослідженні у древніх слов’ян не було жодного божества з довгим волоссям чи бородою, отже такий зовнішній вигляд вважався божественним. Хоча на противагу цій теорії існує легенда, що козаки вважали себе надто грішними щоби попасти до раю, а отже може Господь змилується над ними й витягне з пекла за чуба. Козаки вважали, що як загинуть на війні, їх янгол в небо понесе за чуприну. Цікаво що така легенда та зачіска притаманна не лише українським козакам. В давні часи оселедців вистригали й єгипетським фараона, й індіанцям з далеких племен, й татарам, персам, японським самураям та багатьом іншим також згадки про таку зачіску можна зустріти в різних казках та легендах, згадайте хоча б турецького Джина. Практично для всіх народів де використовувалась зачіска «оселедець», вона символізувала «промінь сонця», головною відмінність між козацькими оселедцями та іншими народами було його місце положення, так запорожці вистригали чуб на лобі, в той час як інші робили його на потилиці чи по центу голови.

У запорожців був цікавий звичай, тримати курені завжди відкритими, так мандрівник чи перехожий міг зайти туди, відпочити, поїсти, погостювати та рушити далі в дорогу, навіть якщо господаря не було вдома. Однак, на противагу цій гостинності, існувало суворе правило, виносити з куреня нічого не можна, в інакшому випадку суворе покарання. Також якщо хтось знаходив якусь річ на Січі, її прив’язували до високої палиці чи стовпа і якщо за 3 дні власник не знаходився, ця річ переходила у власність того хто її знайшов.

Подейкують, що на Хортиці й досі росте дуб, оспіваний козацькими легендами, думами та піснями. В деяких з них розповідається про обряди та ритуали, які проводили перед боєм. Місцеві жителі переконані, що тому дубові вже 700 років.

Походження самого терміну «козак» оповите різноманітними теоріями. Так згідно переконань деяких польських вчених, поняття козак пішло від імені відомого ватажка Козака, який майстерно боровся з татарськими завойовниками. Ще одна теорія походження цього поняття, базується на слові «коза», адже козаки були хитрими й могли проникнути будь-куди. В перекладі з турецької «козак» означає «розбійник, волоцюга», логічно допустити що саме таке прізвисько турки давали українським воїнам. Очевидно саме воно й прижилося, та з часом втратило своє негативне значення. Цікавим історичним фактом є й те що українські козаки добралися й до Америки. Так Джон Сміт, засновник одного з перших поселень британців на американському континенті, брав участь в боротьбі з турками та татарами й потрапив в полон. Сміта з полону врятували запорізькі козаки, він гостював на Січі звідки й повернувся до Англії, куди й запросив своїх рятівників. Саме в цей період англійці вирішили заснувати першу колонію на території Америки. Джон Сміт вирушив у цю подорож прихопивши з собою декількох козаків, що виявили бажання подорожувати разом з ним. Саме так українці допомагали засновувати Америку.

Ігри на уроках історії

Кожний учитель хоче, щоб його уроки були цікавими, захоплюючими і такими, що запам'ятовуються. Молодим учителям часто здається, що для цього достатньо добре знати предмет і вміти цікаво розповідати. Однак робота в школі вже незабаром спростовує таке уявлення. Особливо в сьогоднішній школі, яка, звичайно ж, не залишається осторонь змін, що відбуваються у світі. Постійно розширюється предметно-інформаційне середовище. Телебачення, відео, радіо, комп'ютерні мережі останнім часом значно збільшили потік і роз­маїття інформації. Однак найчастіше всі ці джерела надають матеріал для па­сивного сприйняття. Актуальною задачею школи стає надання учням можли­востей дня активного оволодіння знаннями, розвитку навичок самостійного добору й оцінки отриманої інформації. Однією з форм навчання, що може розвинути подібні навички, є дидактична гра.

Учитель, передаючи знання за допомогою гри, враховує не тільки май-1 бутні інтереси школяра, але й задовольняє сьогоднішні. Використовуючи гру, вчитель організує навчальну діяльність, виходячи із природних потреб) дитини, а не свого (дорослого) розуміння зручності й порядку.

Гра дозволяє зроби ти більш динамічним і цікавим процес сприйняття іс- торич них фактів, імен, дат, назвгеографічнихоб'єктів, зякими пов'язана та чи інша історична подія. Вона виключає небажане заучування. У грі знання за­своюються через практику. Учні не просто вивчають матеріал, але розглядають його з різних боків, розкладають на різноманітні логічні ряди.

Переваги пропонованих варіантів ігор — цікавість їх для школярів і простота виконання для вчителя. Ми пропонуємо використовувати їх під час вивчення нового матеріалу на комбінованому уроці історії. Цей етап комбінованого уроку в методичній літературі і педагогічній практиці як іг­ровий практично не розглядався. Водночас досвід вчителів з використання ігор досить багатий.

Пропоновані ігри наближені до тих, у які діти грають на вулиці, у літніх таборах відпочинку. Багато ігор не вимагають особливого реквізиту і досить прості у виконанні. За часом вони займають у середньому від 10 до 30 хи., тобто частину, а не весь урок. Таким чином, учитель може використовувати гру разом з іншими видами навчальної роботи.

Гра «Перекладач». Ця гра доцільна при роботі з термінами. Труднощі засвоєння різних дефініцій обумовлюються складністю наукової мови. І Іайчастіше школярі просто зазубрюють визначення, не розуміючи їхнього змісту. У процесі гри школярам пропонується перекласти історичну фразу і наукової мови доступною. Наприклад: «Різночинці — міжстанова кате­горія населення, що переважно займалися розумовою працею = люди різ­ного чина, що здобули вищу освіту = вихідці з різних станів, що поповнили ряди російської інтелігенції». Учитель пропонує всім бажаючим висловити різні варіанти. Найцікавіші, доступні і лаконічні фрази можуть записувати­ся у спеціальний історичний розмовник, що міститься, наприклад, на стен­ді історичної інформації в кабінеті.

Гра «Три речення». Учитель зачитує коротку розповідь або документ. Уч­ням необхідно уважно вислухати і передати зміст розповіді чи документа трьома простими реченнями. Перемагає той, у кого розповідь коротша і при цьому точно передає зміст. Інший варіант гри — робота з друкованим текстом. Це може бути уривок з підручника. Три простих пропозиції учні можуть записати в зошиті. У цьому випадку зручніше виявити переможця.

Ця гра допомагає розвивати дуже важливе вміння — виділяти головне, па якому грунтуються і навички роботи з пресою, й орієнтування в інфор­маційному потоці, а також уміння складати план, конспект, реферат.

Гра «Картина, що оживає». Учням дається завдання зобразити будь-яку історичну подію («Збір данини», «Продаж кріпаків», «Декабристи на Се­натській площі», «Військова рада у Хмельницького» і т. д.) чи якусь відому картину на історичну тему: «Перехід Суворова через Альпи», «Бояриня Морозова», «Ранок стрілецької страти», «Переяславська рада» тощо.

Учитель, пояснюючи новий матеріал, може «малювати живу картину» іа допомогою учнів, роздаючи їм відповідні ролі. Наприклад, при вивченні

теми «Ліберальні реформи 60—70-х рр. XIX століття в Росії», розкриваючи суть судової реформи, учитель «малює» картину пореформеного суду: учень, що сидить на першій парті середнього ряду, призначається суддею, 12 чоловік призначаються присяжними засідателями. З тих, які залишили­ся, вибираються відповідно до ситуації прокурор, захисник, підсудний.

Гра «Реставрація» («Зашифрований текст»). Ця гра формує одне з важ­ливих дидактичних умінь — уміння складати конспект. Як відомо, конс­пект— це короткий виклад матеріалу. По-перше, потрібно навчитися ско­рочувати слова, виділяти головне й уникати другорядного; по-друге, необхідно вміти розшифрувати конспект, тобто з короткого запису відно­вити повний текст, максимально наближений до вихідного матеріалу.

Для гри на дошці чи на картці пишеться короткий конспект зі скоро­ченнями, без крапок, з пропусками для загальновживаних слів. Школярам необхідно відновити текст. Наведемо кілька варіантів ігрової задачі:

«Уявіть собі, що ви працівники архіву і знайшли древні аркуші, що міс­цями почорніли від вологи, чорнило в багатьох місцях розмилося чи вицві­ло. Вам треба відновити текст».

Чи: «Перед вами зашифрований текст. Деякі слова скорочені. Деякі пропущені. Вам потрібно з мінімального тексту зробити максимальний».

Чи: «Уявіть собі, що ви на іспиті. У вас питання, яке ви недостатньо знаєте. Але нарешті вам потрапила рятівна шпаргалка. Ваша задача усе роз­шифрувати і зробити із.скороченого тексту зв'язну відповідь». Гра може проходити у групах чи індивідуально.

Коли гра проходить уперше, необхідно показати, що означає «розшиф­рувати текст».

При перевірці робіт учителю доцільно ознайомити школярів із цікави­ми варіантами різних пропозицій. Проведення цієї гри готує учнів до гри іншого типу: зашифрувати текст, скоротити слова і думки, наскільки це можливо, але так, щоб за ним можна було б відтворити первісний варіант, тобто, власне кажучи, організовується робота зі складання конспекту. Од­нак, виконуючи її у формі гри, школярі виявляють максимум зацікавле­ності, уваги, творчості, що сприяє більшій успішності не тільки в засвоєнні матеріалу, але й у розвитку умінь.

Гра «Знайди помилки». Ця гра зазвичай застосовувалася при закріпленні й повторенні матеріалу. Однак вона успішно може використовуватися при вивченні нового матеріалу, якщо, перш ніж шукати помилки, школярі по­знайомилися з цим самим текстом, але без помилок. Таким чином, пра­вильний текст є частиною гри.

Учитель заздалегідь готує кілька аркушів з текстом № 1 (без помилок) за темою, що досліджується, а також стільки ж аркушів з подібним текстом № 2, у якому навмисно припущено помилок. Учні можуть працювати з ни­ми як індивідуально, так і розбившись на пари чи на групи по 4 чоловіки (2 парти поєднуються). Учитель пояснює суть гри: «У кожного з вас (у кож-

ної групи) на парті лежить аркуш із текстом. Ви повинні уважно вивчити зміст розповіді. На цю роботу вам відводиться 10 хв. За цей час кожний по­винен уважно ознайомитися зі змістом. Дозволяється робити записи в зо­шиті. Рівно через 10 хв. цей текст у вас буде вилучений, і ви отримаєте інші аркуші зі схожим текстом. Тільки в ньому будуть помилки, які вам треба знайти. Переможе той (та група), хто правильно знайде найбільшу кількість помилок. Отже, час пішов».

Гра «З вуст в уста». Гру можна проводити з усім класом. Викликаються

• особи. Троє з них повинні ненадовго вийти з класу (припустімо, це дру­гий, третій і четвертий учасники гри). Той, хто залишився (перший учас­ник), разом з усім класом повинен уважно вислухати оповідання, що вчи­тель зачитує перед класом, і переказати його наступному учаснику. Розповідь повинна бути короткою, цікавою і містити максимум власних імен, дат, термінів. Як тільки розповідь зачитана, запрошується другий учасник гри. Його задача уважно вислухати переказ першого учасника, щоб потім передати інформацію третьому учаснику, що, нарешті, ділиться почутим з четвертим. Останній (четвертий) учасник розповідає класу про те, що він зрозумів з промови третього учасника (важливо, щоб гра прохо­дила дуже динамічно: переказувати потрібно у швидкому темпі і без пауз). Після цього вчитель повільно читає перший варіант розповіді, а потім до­помагає школярам розібрати те, що виявилося складним для переказу, ста­вить питання за змістом теми.

Гра «Аукціон імен». Цю гру доцільно проводити на уроках узагальнення. На аукціоні продається оцінка «9». Кожний з учнів може купити її, тобто, піднявши руку, назвати будь-яку історичну особу, що жила, скажімо, в епо­ху правління Івана IV. Учні навперебій називають відомі їм імена сучасни­ків Івана Грозного, що записуються на дошці (для цього призначається учень). При цьому маловідомі імена коментуються. У момент згасання ак­тивності учасників аукціону вчитель ударяє молотком повільно три рази. Виграє той, хто останнім, до третього удару молотка, зміг назвати ім'я ще одного героя. Він одержує оцінку «9» (чи приз).

Другий варіант гри полягає в наступному. Учням пропонується записа­ти в зошитах максимальну кількість історичних імен, що стосуються визна­ченої теми. На цю роботу виділяється час, припустімо, 5 хвилин. Через

• хвилин оголошується аукціон. Пропонується початкова ціна (скажімо,

• умовних одиниць). «Хто може запропонувати більше?»

Учасники називають свої цифри (за кількістю імен у списку). Перемо­жець одержує оцінку «9» (чи приз).

У такий же спосіб можна провести аукціон дат, подій.

Гра «Історичний ланцюг». Задається тема, наприклад, «Берестейська битва». Перший учасник гри називає ім'я будь-якого історичного героя, що пов'язаний з даною темою (наприклад, Богдан Хмельницький). На­ступний учасник повинен спочатку вимовити те, що сказав перший, а потім

додати нове ім'я, поняття, пов'язане за змістом з темою (наприклад, Бог­дан Хмельницький, Іван Богун). Новий учасник доповнює цей ряд. Зреш­тою, виходить довгий ряд імен і понять, що стосуються визначеної історич­ної теми.

Гра пройде більш організовано, якщо попросити всіх гравців вийти до дошки і стати в одну лінію. Той, хто помиляється чи робить занадто довгу паузу, виходить із гри і сідає на своє місце. Лінійка швидко рідіє. Один із учнів записує на дошці ланцюжок, що утворився, і визначає помилки. Грав­ці стоять обличчям до класу, тому записи на дошці помітні тільки вчителю і тим, хто вибув із гри. Гра завершується бесідою, у якій визначається взаємозв'язок слів, що утворили ланцюжок.

Гра «Історична абетка». Задається буква, припустімо,«П». Учням по од­ному, групою чи парами по 4 особи (2 парти поєднуються) пропонується за певний час написати список, що складається зі слів, які починаються па цю букву і тісно пов'язані з досліджуваною темою. Перемагає команда із найдовшим списком.

Гра «Відгадай героя». Один із учасників гри (ведучий) виходить із класу. Учні загітують імена історичних діячів. Ведучий повинен їх відгадати. Йому дозволяється ставити питання всім учасникам гри. Але відповіді на них можуть бути тільки такими: «так», «ні», «частково». Щоб гра проходила більш органі­зовано, можна поставити такі умови, щоб між відповіддю і новим питанням пройшло не більш хвилини, атакож обмежити кількість відповідей до 10 (тоб­то хто у відповідях на 10 питань не відгадав ім'я героя, поступається місцем іншому учаснику). Цю гру зручно проводити після «Аукціону імен», коли на дошці записаний великий список імен, що сприяє більшому розмаїттю і мен­шій стереотипизації при виборі героя як для тих, що відгадує, так і для тих, хто загадує. Виграє той, хто зумів відгадати героя, поставивши меншу кількість питань. Гра привчає учнів логічно мислити, правильно ставити питання, шу­кати правильні відповіді, робити висновки.

Гра «Відгадай термін». Ця гра проводиться так само, як і попередня, тільки замість героя клас загадує будь-яке поняття, що стосується заданої теми.

Гра «Турнір». У цій грі два учні (або дві команди) змагаються у своїх знаннях. Визначається тема. Гра починається з жеребкування, за допомо­гою якого визначається, кому першому починати. Далі перший учасник повинен поставити запитання стосовно даної теми, другий учасник від-' повідає. Якщо він відповів правильно, то сам задає питання, на яке відпові­дає перший учасник турніру. Бесіда йде доти, поки хто-небудь з учасників дасть неправильну відповідь чи не зможе поставити запитання. Перемож­цем є той, хто останнім дав правильну відповідь і поставив своє питання, що залишилося без відповіді.

Гра «Продовж розповідь». У цій грі двоє учнів по черзі, говорячи по од­ному реченню, повинні розповісти матеріал досліджуваної теми. Один по-

чинає, інший продовжує. Виграє той, хто скаже останнє речення, у той час як інший уже не зможе більше нічого додати.

У цій грі може брати участь і весь клас. При цьому вона втрачає елемент змагання, але підсилюється ігровий азарт.

Гра має свою історію. Аналогічний варіант проводився в Царськосіль- ському ліцеї. У грудні 1811 р. на квартирі гувернера Чирикова почалися так звані літературні зібрання.

Чириков жив у ліцеї. Квартира містилася на четвертому поверсі, де зна­ходилися кімнати ліцеїстів. Сюди увечері на «літературні зібрання» прихо­дили Пушкін, Дельвіг та інші вихованці. Учасники зборів сідали у вітальні біля круглого столу, на широкому дивані, що стояв біля стіни. Зручно роз­містившись, учасники влаштовували гру, що всім дуже подобалася. Суть гри полягала в тому, що будь-хто починав розповідати прочитану чи вига­дану історію, а інші по черзі продовжували. Траплялося, що тільки один розповідав усе від початку до кінця.

У зв'язку з цим О. С. Пушкін у своїх спогадах відзначав; «Одного разу спало на думку (Дельвігу) розповісти декільком своїм товаришам про похід 1807 p., видаючи себе очевидцем тодішніх подій. Його оповідай набуло та­ким жвавим і правдоподібним і так сильно вплинуло на уяву молодих слу­хачів, що кілька днів біля нього збирався гурт зацікавлених, що вимагали нових подробиць про похід. Чутки про це дійшли до нашого директора В. Ф. Махновського, що побажав почути від самого Дельвіга розповідь про його пригоди. Дельвіг не наважився зізнатися в неправді, настільки ж без­невинній, як 1 мудрій, і вирішив її підтримати, що і зробив із дивовижним успіхом, так що ніхто з нас не висловив сумніву у щирості його розповідей, доки він сам не зізнався, що все вигадав».

Гра «Герой, дата, подія». У грі бере участь увесь клас. Ведучий проходить повз учасників гри, що сидять, як звичайно, за партами, і просить одного з них назвати героя, іншого — дату, а третього — подію. Перший учень на­зиває ім'я героя, наступний учасник— дату, пов'язану з цим героєм, а третій — відповідну подію.

Гра «Словесний теніс». З метою закріплення пройденого матеріалу і пе­реходу до вивчення нового клас розбивається на пари, і всім роздається те­ма. Мета вправи — забезпечити якомога більшу активність учнів в обгово­ренні теми протягом визначеного часу. Перший учень висловлює свою думку, а його партнер — одразу ж свою. Це продовжується протягом 1—2 хвилин. Думки не повинні повторюватися. Відповіді треба давати негай­но. Запитання можуть бути такими: «Назвіть основні риси...», «Розкажіть про роботу, здійснену в...», «Назвіть людей, які брали участь у...», «Перера­хуйте причини того, що...» або «Перерахуйте країни, що брали участь у...».